Тема 3. Базові технології локальних мереж


3.1 Протоколи і стандарти локальних мереж
3.1 1. Загальна характеристика протоколів локальних мереж
3.1.2. Структура стандартів IEEE 802.x
3.2. Протокол LLC рівня керування логічним каналом (802.2)
3.2.1. Три типи процедур рівня LLC
3.2.2. Структура кадрів LLC. Процедура з відновленням кадрів LLC2
3.3. Технологія Ethernet (802.3)
3.3.1. Метод доступу CSMA/CD
3.3.2. Максимальна продуктивність мережі Ethernet
3.3.3. Формати кадрів технології Ethernet
3.3.4. Специфікації фізичного середовища Ethernet
3.3.5. Методика розрахунку конфігурації мережі Ethernet
3.4. Технологія Token Ring (802.5)
3.4.1. Основні характеристики технології
3.4.2. Маркерний метод доступу до поділюваного середовища
3.4.3. Формати кадрів Token Ring
3.4.4. Фізичний рівень технології Token Ring
3.5. Технологія FDDI
3.5.1. Основні характеристики технології
3.5.2. Особливості методу доступу FDDI
3.5.3. Відмовостійкість технології FDDI
3.5.4. Фізичний рівень технології FDDI
3.5.5. Порівняння FDDI с технологіями Ethernet і Token Ring
3.6. Fast Ethernet і 100VG-AnyLAN як розвиток технології Ethernet
3.6.1. Фізичний рівень технології Fast Ethernet
3.6.2. Правила побудови сегментів Fast Ethernet при використанні повторювачів
3.6.3. Особливості технології 100VG-AnyLAN
3.7. Високошвидкісна технологія Gigabit Ethernet
3.7.1. Загальна характеристика стандарту
3.7.2. Засіб забезпечення діаметра мережі в 200 м на поділюваному середовищі
3.7.3. Специфікації фізичного середовища стандарту 802.3z
3.7.4. Gigabit Ethernet на кручений парі категорії 5
Питання і вправи


3.1 Протоколи і стандарти локальних мереж

3.1 1. Загальна характеристика протоколів локальних мереж

При організації взаємодії вузлів у локальних мережах основна роль приділяється протоколу канального рівня. Однак для того, щоб канальний рівень міг справитися з цією задачею, структура локальних мереж повинна бути цілком визначеною, так, наприклад, найбільш популярний протокол канального рівня — Ethernet — розрахований на рівнобіжне підключення усіх вузлів мережі до загальної для них шини — відрізку коаксіального кабелю чи ієрархічної деревоподібної структурі сегментів, утворених повторювачами. Протокол Token Ring також розрахований на цілком визначену конфігурацію — з'єднання комп'ютерів у вигляді логічного кільця.

Подібний підхід, що полягає у використанні простих структур кабельних з'єднань між комп'ютерами локальної мережі, відповідав основної мети, що ставили перед собою розробники перших локальних мереж у другій половині 70-х років. Ця ідея полягала в перебуванні простого і дешевого рішення для об'єднання в обчислювальну мережу декількох десятків комп'ютерів, що знаходяться в межах одного будинку. Рішення повинне було бути недорогим, оскільки в мережу поєднувалися недорогі комп'ютери — що з'явилися і швидко поширилися тоді міні-комп’ютери вартістю в 10 000-20 000 доларів. Кількість їх в одній організації було невеликою, тому межу в кілька десятків (максимум — до сотні) комп'ютерів представлялася цілком достатньою для росту практично будь-якої локальної мережі.

Для спрощення і, відповідно, здешевлення апаратних і програмних рішень розробники перших локальних мереж зупинилися на спільному використанні кабелів усіма комп'ютерами мережі в режимі поділу часу, тобто режимі TDM. Найбільш явним образом режим спільного використання кабелю виявляється в класичних мережах Ethernet, де коаксіальний кабель фізично являє собою неподільний відрізок кабелю, загальний для усіх вузлів мережі. Але й у мережах Token Ring і FDDI, де кожна сусідня пара комп'ютерів з'єднана, здавалося б, своїми індивідуальними відрізками кабелю з концентратором, ці відрізки не можуть використовуватися комп'ютерами, що безпосередньо до них підключені, у довільний момент часу. Ці відрізки утворять логічне кільце, доступ до якого як до єдиного цілого може бути отриманий тільки по цілком визначеному алгоритму, у якому беруть участь усі комп'ютери мережі. Використання кільця як загального поділюваного ресурсу спрощує алгоритми передачі по ньому кадрів, тому що в кожен конкретний момент часу кільце зайняте тільки одним комп'ютером.

Використання поділюваних середовищ (shared media) дозволяє спростити логіку роботи мережі. Наприклад, відпадає необхідність контролю переповнення вузлів мережі кадрами від багатьох станцій, що вирішили одночасно обмінятися інформацією. У глобальних мережах, де відрізки кабелів, що з'єднують окремі вузли, не розглядаються як загальний ресурс, така необхідність виникає, і для розв'язання цієї проблеми в протоколи обміну інформацією вводяться дуже складні процедури керування потоком кадрів, що запобігають переповнення каналів зв'язку і вузлів мережі.

Використання в локальних мережах дуже простих конфігурацій (загальна шина і кільце) поряд з позитивними мало і негативні наслідки, з яких найбільш неприємними були обмеження по продуктивності і надійності. Наявність тільки одного шляху передачі інформації, поділюваного усіма вузлами мережі, у принципі обмежувало пропускну здатність мережі пропускною здатністю цього шляху (яка поділялася в середньому на число комп'ютерів мережі), а надійність мережі — надійністю цього шляху.

Тому в міру підвищення популярності локальних мереж і розширення їхніх сфер застосування усе більше стали застосовуватися спеціальні комунікаційні пристрої - мости і маршрутизатори, — які значною мірою знімали обмеження єдиного поділюваного середовища передачі даних. Базові конфігурації у формі загальної шини і кільця перетворилися в елементарні структури локальних мереж, які можна тепер з'єднувати один з одним більш складним образом, утворити рівнобіжні основні чи резервні шляхи між вузлами.

Проте усередині базових структур як і раніше працюють все ті ж протоколи поділюваних єдиних середовищ передачі даних, що були розроблені більш 15 років тому. Це зв'язано з тим, що гарні швидкісні і надійні характеристики кабелів локальних мереж задовольняли протягом усього цього періоду років користувачів невеликих комп'ютерних мереж, що могли побудувати мережу без великих витрат тільки за допомогою мережних адаптерів і кабелю. До того ж колосальна інсталяційна база устаткування і програмного забезпечення для технологій Ethernet і Token Ring сприяла тому, що склався наступний підхід: у межах невеликих сегментів використовуються старі протоколи в їхньому незмінному вигляді, а об'єднання таких сегментів у загальну мережу відбувається за допомогою додаткового і досить складного устаткування.

В останні кілька років намітився рух до відмовлення від поділу середовищ передачі даних у локальних мережах і переходу до застосування активних комутаторів, до яких кінцеві вузли приєднуються індивідуальними лініями зв'язку. У чистому вигляді такий підхід пропонується в технології ATM (Asynchronous Transfer Mode), а в технологіях, що носять традиційні назви з приставкою switched (" що комутуються"): switched Ethernet, switched Token Ring, switched FDDI, звичайно використовується змішаний підхід, що сполучають поділювані й індивідуальні середовища передачі даних.

Найчастіше кінцеві вузли з'єднуються в невеликі поділювані сегменти за допомогою повторювачів, а сегменти з'єднуються один з одним за допомогою індивідуальних зв'язків, що комутуються.

Існує і досить помітна тенденція до використання в традиційних технологіях так названої мікро сегментації, коли навіть кінцеві вузли відразу з'єднуються з комутатором індивідуальними каналами. Такі мережі виходять дорожче поділюваних чи змішаних, але продуктивність їх вище.

При використанні комутаторів у традиційних технологій з'явився новий режим роботи — повно дуплексній (full-duplex). У поділюваному сегменті станції завжди працюють з використанням напівдуплексному режимі (half-duplex), тому що в кожен момент часу мережний адаптер станції або передає свої дані, або приймає чужі, але ніколи не робить це одночасно.

Це справедливо для всіх технологій локальних мереж, тому що поділювані середовища підтримуються не тільки класичними технологіями локальних мереж Ethernet, Token Ring, FDDI, але і всіма новими — Fast Ethernet, l00VG-AnyLAN, Gigabit Ethernet.

У повподуплексному режимі мережний адаптер може одночасно передавати свої дані в мережу і приймати з мережі чужі дані. Такий режим нескладно забезпечується при прямому з'єднання з мостом, комутатором чи маршрутизатором, тому що вхід і вихід кожного порту такого пристрою працюють незалежно друг від друга, кожний зі своїм буфером кадрів.

Сьогодні кожна технологія локальних мереж пристосована для роботи як у напівдуплексному, так і повподуплексном режимах. У цих режимах обмеження, що накладаються на загальну довжину мережі, істотно відрізняються, так що та сама технологія може дозволяти будувати дуже різні мережі в залежності від обраного режиму роботи (який залежить від того, які пристрої використовуються для з'єднання вузлів — повторювачі чи комутатори).Наприклад, технологія Fast Ethernet дозволяє для напівдуплексного режиму будувати мережі діаметром не більш 200 метрів, а для повно дуплексного режиму обмежень на діаметр мережі не існує. Тому при порівнянні різних технологій необхідно обов'язково приймати до уваги можливість їхньої роботи в двох режимах. У цій главі вивчається в основному напівдуплексний режим роботи протоколів, а повно дуплексний режим розглядається в наступній главі, разом з вивченням комутаторів.

Незважаючи на появу нових технологій, класичні протоколи локальних мереж Ethernet і Token Ring за прогнозами фахівців будуть повсюдно використовуватися ще принаймні років 5-10, у зв'язку з чим знання їхніх деталей необхідно для успішного застосування сучасної комунікаційної апаратури. Крім того, деякі сучасні високопродуктивні технології, такі як Fast Ethernet, Gigabit Ethernet, у значній мірі зберігають наступність зі своїми попередниками. Це ще раз підтверджує важливість вивчення класичних протоколів локальних мереж, природно, поряд з вивченням нових технологій.


Попередня глава   Наступна